Апостольська конституція Папи Івана Павла ІІ «Ex corde ecclesiae» («Із серця Церкви») головним своїм предметом має діяльність католицьких університетів. А за ним стоять питання, фундаментальні для кожної людини, незалежно від того, чи входить вона в академічну спільноту закладу такого зразка, чи входить у академічну спільноту світського університету, а чи узагалі далека від науки та християнства.
Істина, її пізнання, чесність під час цього процесу, знання внаслідок нього здобуте, критичне осмислення дійсності, сумління, культурні здобутки – цінності універсальні. Католицький університет намагається їх усіх поєднати і скерувати на служіння суспільству. Він з одного боку мав би бути глибоко вкорінений в Боже Об’явлення, а з іншого, черпаючи звідти Істину, нести її світові. Він тісно співпрацює з церковною ієрархією і водночас стає голосом правди для різних світських інституцій. На його прикладі можна побачити, як не схибити на шляху до Істини.
В Україні прикладом такого закладу є Український Католицький Університет. Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своєму пастирському посланні «Про ідентичність та місію УКУ» так говорить про нього: «Діяльність Українського католицького університету повинна бути пронизана служінням Істині, яке закорінене у вірі та випливає з особистої зустрічі з Христом… Це служіння має виявлятися в пошуку Істини через дослідження, у переданні Істини через навчання і християнське виховання студентів, викладачів і працівників та у свідченні Істини в сучасному світі». Говорячи про УКУ та його ідейного натхненника Митрополита Андрея Шептицького, очільник УГКЦ за відправну точку бере принципи, закладені в конституції «Ex corde ecclesiae».
Що ж це за принципи і який посил дають вони світові? Сучасне суспільство звикло протиставляти розум вірі, абсолютизуючи знання як набір інформації, призначеної для влаштування дочасного добробуту. «Ex corde ecclesiae» говорить про щось інше, що «віра і розум гармонійно свідчать про єдність цілої істини» (17). Віра дозволяє виходити за межі видимого світу. Вона відточує сумління, закладає моральні норми. Вона, за словами дослідника вищезгаданої Апостольської конституції Олександра Січі, «забезпечує студентів основними принципами для критичності і оцінки». Та й не тільки студентів, а й усяку людину, небайдужу до Істини. Врешті-решт поряд з формуванням цілісної особистості в земному житті «звертає її очі до неба» (О. Січ «П’ять ознак католицьких вищих навчальних закладів згідно з Ex corde ecclesiae»).
Розум натомість забезпечує віру методологічною базою, пояснює її. «Методичні дослідження в кожній галузі навчання, якщо вони здійснюються насправді на науковій основі і у відповідності з моральними нормами, ніколи не можуть по-справжньому конфліктувати з вірою, оскільки питання земні та питання віри мають своїм джерелом того ж самого Бога» (ЕСЕ, 17). Конфліктують з вірою хіба що ідеологічні твердження. Та й з розумом і науковими дослідженнями.
Бо і віра, і наука спрямовані на Істину. Ідеологія, якою б вона не була, шукає свого. Якщо певні «наукові» дослідження намагаються підважити підвалини віри, скоріш за все маємо справу з певною ідеологією. Вони можуть звучати раціонально, переконливо, бути одягнені у вишукані аргументи, однак не вестимуть до Істини.
Боже Об’явлення поєднує розум з любов’ю. Інакше він «набирає небезпечних обертів», спричиняючи війни, ідеологічні тиранії та геноциди. Розум без любові у таких сферах, як державне управління, міжнародні відносини, ведення бізнесу тощо, допроваджує до фінансових і моральних криз, від яких потерпають цілі народи. Прикметно, що в усіх цих сферах керівництво складається з осіб, які мають університетські дипломи. Чомусь безпрецедентна кількість освічених політиків і економістів сама по собі не рятує нас від корупції, яка точить кров нашого суспільного організму» (Блаженніший Святослав «Про ідентичність та місію УКУ»). «Знання дійсно буде служити людині лише тоді, коли воно буде поєднуватись із сумлінням» (ЕСЕ, 18).
А ще зі свободою. Свободою під час дослідження в процесі пізнання правди та свободою проголошувати «незручні істини, які не задовольняють суспільну думку, але які є необхідними для охорони автентичного блага суспільства» (ЕСЕ, 13). Адже «справжню свободу можна гарантувати і плекати лише у стосунку до правди і блага» (О. Січ «П’ять ознак католицьких вищих навчальних закладів згідно з Ex corde ecclesiae»). «І спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо 8,32), – каже Ісус Христос.
Саме Він відкриває істинне значення цінностей, які сприяють культурному поступові людства, – дослідження, осмислення, знання, любові, свободи, сумління тощо. Він «пропонує свій світ і надію для всіх, хто сприяє науці, мистецтву, письменству та багатьом галузям, які розвиваються сучасною культурою» (ЕСЕ).
Тоді й богослов’я як в середовищі католицьких університетів, так і для кожної окремої людини, яка прагне пізнати Істину, вже є не факультативною сферою, призначеною для обраних, а моральною, ціннісною підвалиною пошуків, яка увиразнює здобуте знання і спрямовує його на користь суспільству.
Василь КАЛИТА для ДивенСвіту
